Л. М. Богдан. Правові підстави опитування та допиту громадян України

Л. М. Богдан. Правові підстави опитування та

допиту громадян України

Актуальність даного питання полягає в тому, що жодний громадянин України не застрахований від того, що може бути опитаний або допитаний працівниками правоохоронних органів, оскільки випадково може побачити якусь подію або дізнатися про фактичні дані, які в подальшому можуть стати предметом кримінального провадження.

У повсякденній роботі правоохоронні органи використовують опитування особи, як правило, з метою виконання забезпечення повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень. Однак, непоодинокі випадки, коли правоохоронні органи застосовують опитування не зовсім на законних підставах, а саме – з метою попереднього отримання інформації, яка може не стосуватися суті певного кримінального провадження, а також з метою подальшого використання свідчень особи проти неї самої самого. Тому права особи, яка опитується або допитується, дуже часто порушуються, здебільшого з причини необізнаності самої особи.

Метою даної статті є роз’яснення громадянам України  їхніх прав та обов’язків у разі, якщо їх збираються опитувати або викликали на допит як свідка  правоохоронні органи.

Почнемо з поняття «опитування» особи в рамках чинного законодавства України та з того, хто має повноваження здійснювати таке опитування.

Опитування полягає у збиранні співробітниками правоохоронних органів зі слів опитуваної особи первинної фактичної інформації, що має значення для вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності шляхом спонукання ними цієї особи до надання відповідей на запитання, які їх цікавлять і входять до їх компетенції.

Зауважимо, що надання особою інформації під час опитування є добровільним, тобто особа може відмовитися від надання інформації і така відмова буде правомірною.

Для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності право опитування осіб надано, зокрема, наступним оперативним підрозділам:

• Національної поліції – підрозділам кримінальної та спеціальної національної поліції;
• Державного бюро розслідувань – підрозділам внутрішньої безпеки, забезпечення особистої безпеки;
• Служби безпеки України – підрозділам контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, спеціальним підрозділам по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічним, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників  кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
• органів доходів і зборів – оперативним підрозділам податкової міліції та підрозділам, які ведуть боротьбу  з  контрабандою;
• Національного антикорупційного бюро України – детективам, підрозділам оперативно-технічним та внутрішнього контролю.

Звертаємо увагу, що опитувати осіб вказані оперативні підрозділи мають право лише за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та лише за їх  згодою,  використовуючи  їх добровільну допомогу.

Такими підставами, зокрема, є:

наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:

     – злочини, що готуються;

     – осіб, які готують вчинення злочину;

    – осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування  кримінального покарання;

     – осіб безвісно відсутніх;

     – розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

     – реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників  суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві тощо.

У кожному випадку наявності підстав для  проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється.

Оперативно-розшукові справи (ОРС) варто відрізняти від кримінальних справ, тому що, наприклад, наявність оперативно-розшукової справи не тягне яких-небудь юридично значимих наслідків для осіб, які поставлені на облік по ОРС, а також ці  ОРС мають закритий (секретний) характер.

Таким чином, опитування громадян України здійснюється виключно за наявності наступних підстав та умов:

1) наявність оперативно-розшукової справи, заведеної виключно на підставах, визначених статтею 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

2) здійснення опитування лише згаданими вище оперативним підрозділам;

3) виключно за згодою особи, яку планується опитувати, тобто відмова цієї особи від надання інформації буде правомірною.

В усіх інших випадках особа може бути не опитана, а допитана лише під час відкритого кримінального провадження у якості свідка, тобто особи, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню.

При цьому, закон визначає виключення з цього загального поняття, шляхом заборони викликати і допитувати в якості свідка певну категорію осіб, визначену ч. 2 ст. 65  КПК України, зокрема, не можуть бути допитані як свідки: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;  адвокати – про відомості, які становлять адвокатську таємницю; нотаріуси – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю; медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю; священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих.

Якщо ж особа, яку викликають на допит, не підпадає під категорію осіб, які не можуть бути допитані як свідки, то потрібно знати наступне.

Відповідно до ст. 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати свідка, потерпілого для допиту.

Слідчий самостійно оцінює можливість конкретної особи дати показання, які мають значення для кримінального провадження та дуже часто цим правом зловживає, викликаючи особу без належних на те підстав. Практики оскарження безпідставних викликів свідка практично не існує з огляду на прогалини в законодавстві щодо реальної відповідальності слідчого за такі дії та відсутністю реального захисту прав громадян з боку судової влади.

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом (ст. 135 КПК України).

Свідок має, зокрема, наступні права (ч. 1 ст. 66 КПК України):

– знати у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

– користуватися під час свідчень та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;

– відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо вищезазначених відомостей, які не підлягають розголошенню;

– ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

До одного з найважливіших прав свідка можна віднести право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Допомога адвоката в цьому випадку може бути вирішальною для захисту прав та інтересів свідка.

Необхідно зазначити, що свідок має і обов’язки, зокрема:

– прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

– давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

При цьому, потрібно зауважити, що за невиконання свідком покладених на нього обов’язків передбачена кримінальна відповідальність. Крім того, до свідка, який без поважних причин не прибув на виклик, може бути застосовано привід.

Варто зазначити, що Конституцією України також передбачене право особи на відмову від дачі показань щодо себе, членів своєї сім`ї і близьких родичів (с. 63), яке діє у всіх правовідносинах, тобто не лише щодо допиту свідків, але й під час опитування.

Однак процесуальне положення свідка під час допиту та особи під час опитування різне, і від цього залежить, зобов’язаний давати показання суб’єкт чи ні, право це його чи обов’язок.

Так, статтею 67 КПК України передбачена кримінальна відповідальність за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Що необхідно знати про ст. 63 Конституції України.

1. Особа, незалежно від того який статус вона має (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний тощо), має право відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України близькі родичі та члени сім’ї – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Фактично особа має право відмовлятися давати показання або пояснення з будь-якого приводу, який хоч якимось чином стосується або може стосуватися його особисто, близьких родичів та членів сім’ї.

2. Слідчий, прокурор може погрожувати застосувати до свідка кримінальну відповідальність за відмову дати пояснення чи показання, оскільки інформація, яка їх цікавить, нібито не стосується особи, яку опитують чи допитують. Проте це виключно шантаж, оскільки визначення що саме стосується особи, її членів сім’ї або близьких родичів є суб’єктивною оцінкою та не може бути підставою притягнення до кримінальної відповідальності.
3. Особа при допиті може і не пам’ятати якихось подробиць або взагалі не пам’ятати якихось обставин, що також не є відмовою від давання показань.
4. Особа, взагалі, незалежно від статусу, може відмовитися давати показання без участі адвоката та наполягати на реалізацію права на захист, яким наділений будь-хто, будь-то свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений чи то підсудний.
5. Крім того, Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає безпосереднє дослідження доказів, що означає, щоб особа не повідомила слідчому, прокурору підлягає безпосередній перевірці в суді. А, отже, якщо особа злякалася, перехвилювалася і надала якусь інформацію, яка була отримана під певним тиском людей, обставин, стану здоров’я, вона в будь-якому випадку буде опитана в суді і саме покази, які будуть надані в суді мають безпосереднє значення.