• +38 (067) 814-66-39
    • +38 (095) 601-35-55
Legalitas regnorum fundamentum — Законність – основа держави

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА СТ. 212 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ «УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)». Старший юрист ЮК “Legalitas” Дон О. Я.

05.05.2016

Відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), встановлена ст. 212 Кримінального кодексу України (далі – ККУ):

«Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, –

карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

 

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування (тобто, сум узгоджених податкових зобов’язань), а саме – з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, що вважається узгодженим і підлягає сплаті. Якщо закон пов’язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати.

У разі оскарження до суду платником податків рішення податкового органу (податкове зобов’язання вважається неузгодженим), обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом, за винятком випадків, коли обвинувачення не тільки базується на оскаржуваному рішенні, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Така правова позиція з цього питання викладена в п. 15 постанови Пленуму ВСУ № 15 від 08 жовтня 2004 року «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів».

Особливістю даного виду злочину є також те, що відомості про скоєння заносяться до ЄРДР одразу після настання граничного строку сплати податків, зборів, платежів, які б мали надійти до бюджету та цільових фондів.

Стаття 212 ККУ містить пункти, в яких кримінальна відповідальність посилюється відповідно до розміру коштів, які фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів.

Так, частиною першою (основний склад злочину) встановлена відповідальність за ненадходження коштів у значних розмірах (суми податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Слід наголосити на тому, що при визначенні грошових сум у розрізі кваліфікації злочину, необхідно керуватися податковою соціальною пільгою (далі – ПСП), яка визначена п. 169.1.1 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) і становить 50 % прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2016 року. Таким чином, нині ПСП становить 689 грн. (1378 грн./2)

Проте, при розрахунку розміру штрафу, передбаченому ККУ необхідно виходити з неоподаткованого мінімуму доходів громадян, встановленого законодавством на сьогоднішній день у розмірі 17 гривень.

Отже, відповідальність за ч. 1 ст. 212 ККУ настає за умови ненадходження суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які перевищують 689000,00 грн. Відповідальність у такому випадку охоплюється наступною санкцією: штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 – 34000 грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідальність за ч. 2 ст. 212 ККУ настає за умови ненадходження суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які перевищують 2067000,00 грн. Відповідальність у такому випадку охоплюється наступною санкцією: штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34000 – 51000 грн.) з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідальність за ч. 3 ст. 212 ККУ настає за умови ненадходження суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які перевищують 3445000,00 грн. Відповідальність у такому випадку охоплюється наступною санкцією: штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (255000 – 425000 грн.) з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Зауважимо, що оплата штрафу як санкції ст. 212 ККУ не звільняє суб’єкта від сплати основної суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, від оплати яких умисно було ухилено. При цьому, при визначенні розміру коштів, що не надійшли до бюджетів, не враховуюються нараховані чи сплачені у зв’язку з цим штрафи та пеня.

Нагадаємо і строк давності для притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків зборів у значних розмірах (ч. 1 ст. 212 ККУ), який становить 2 роки (з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 ККУ.

Окреслимо тепер всю сукупність умов, коли відповідальність за ст. 212 ККУ настає:

  • не сплачені податки, збори, інші обов’язкові платежі (далі – податки) входять у систему оподаткування і введені в установленому законом порядку;
  • об’єкт оподаткування передбачений відповідним законом;
  • платник податку визначений як такий відповідним законом;
  • механізм справляння податків, їх ставки та пільги щодо оподаткування визначені законами про оподаткування;
  • коли це діяння вчинено умисно. Мотив для кваліфікації значення не має (п. 2 постанови ПВСУ № 15).

Важливою складовою цього складу злочину виступає саме умисел (ознака суб’єктивної сторони), яка має бути доведена перед судом належними та допустимими доказами.

Звернемо Вашу увагу на доказову базу при доведенні винуватості особи у вчиненні злочину.

Так, про наявність умислу на ухилення від сплати податків можуть свідчити: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції тощо.

Розглянемо оцінку доказової бази винуватості, яку дає суд під час судового слідства за ст. 212 ККУ (справа № 1-373/11 від 14 грудня 2011 року).

Так, посилання сторони обвинувачення на акт про результати виїзної планової перевірки як на доказ вини директора є безпідставним та необґрунтованим,  оскільки в акті сформульовані висновки, які ґрунтуються виключно на суб’єктивних припущеннях перевіряючих, а не об’єктивно встановлених фактах.

При цьому суд ставить акцент на тому, що висновок податкового ревізора-інспектора в акті перевірки про те, що «операції купівлі-продажу ТМЦ не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», є безпідставним. Адже, згідно з ч. 2 ст. 215 ЦКУ нікчемним може бути лише правочин. Чинне законодавство не надає право співробітникам ДФС визнавати нікчемною операцію. Тим паче, що поняття операції та правочину не є тотожними. Зокрема, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Не можуть бути нікчемними правочини «по ланцюгу», оскільки правочин – це результат волевиявлення двох чи більше дієздатних осіб, а тому, для висновку про нікчемність необхідно з’ясувати обставини укладення кожного правочину, а не лише одного «в ланцюгу». Також слід зазначити, що метою бух. обліку є фіксування змін в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства, а не правових наслідків.

Як зазначає суд, хибними також є висновки працівників ДФС про те, «що господарські операції з контрагентами не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, виробничо-складських приміщень, основних фондів засобів для транспортування, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Вбачається, що господарські операції не підтверджуються не у зв’язку з відсутністю документального підтвердження, а у зв’язку з відсутністю необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Однак, органи ДФС не визначають можливість чи неможливість здійснення господарської діяльності, а лише встановлюють факти господарських операцій.

Таким чином, резюмуючи, слід наголосити, що органи ДФС можуть встановити факт здійснення господарської операції, а не здійснити оцінку можливості чи неможливості здійснення господарської діяльності суб’єктів взагалі.

Аргументи сторони обвинувачення на проведення досудового розслідування у пов’язаній справі не свідчить про документальне підтвердження вини підозрюваного, оскільки досудове розслідування не є самостійним процесом і не формулює остаточних висновків.

За змістом ст. 212 ККУ, ухилення від сплати податків може здійснюватися різними способами, які безпосередньо в диспозиції статті не названі. При розгляді справи судом, спосіб вчинення злочину підлягає доказуванню, а тому в мотивувальній частині вироку має бути зазначено, яким саме способом було вчинено злочин.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів може бути вчинене шляхом:

  • неподання документів, пов’язаних із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо);
  • приховування об’єктів оподаткування;
  • заниження цих об’єктів;
  • заниження сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів;
  • приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування;
  • подання неправдивих відомостей чи документів, що засвідчують право фізичної особи на податковий кредит або на податкову соціальну пільгу.

З огляду на вищевикладене, заслуговує на особливу увагу висновок (правова позиція) Верховного Суду України, висловлена у постанові від 15 листопада 2012 року № 5-15кс12 щодо такого способу ухилення від сплати податків як службове підроблення: «якщо особа з метою ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вчиняє службове підроблення, яке є одним із способів такого ухилення, то наслідки, що призвели до фактичного ненадходження до бюджету чи державних цільових фондів коштів у відповідних розмірах, охоплюються диспозицією конкретної частини ст. 212 ККУ і не можуть одночасно (подвійно) розцінюватися як тяжкі наслідки в розумінні ч. 2 ст. 366 ККУ».

Таким чином, акцентуємо Вашу увагу на такі важливі особливості кримінального провадження за ст. 212 ККУ як момент скоєння злочину, з урахуванням характеру податкового зобов’язання (узгоджене чи неузгоджене; обчислення сум податків, зборів, за яких наступає кримінальна відповідальність та розрахунок штрафу як санкції ст. 212 ККУ; доказова база при доведенні вини особи в ухиленні від сплати податків: помилкові твердження працівників ДФС).