С. Серьогін. Аналіз деяких проблемних питань, що виникають при реалізації корпоративних прав

29.10.2015

Права дружини учасника ТОВ щодо корпоративних прав чоловіка

На цей час на законодавчому рівні правовий статус дружини учасника ТОВ щодо корпоративних прав її чоловіка на законодавчому рівні конкретно не визначений.

За таких обставин аналіз правовідносин зроблено на підставі правових позицій Пленуму Верховного Суду України та рішень (висновків) Верховного Суду України з урахуванням того, що згідно зі ст. 360⁷Цивільного процесуального кодексу України “висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права”.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (надалі- СК України) встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 21.12.2007 року № 11 зазначив, що:

“Статтею 12 Закону України “Про господарські товариства” встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство.

Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства,має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СКінший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки”.

У Постановах від 19.02.2014 року та 03.07.2014 року Верховний Суд України висловив такі правові позиції, які є обов’язковими для усіх органів влади та судів.

“Згідно зі ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Об’єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації (припинення).

Виходячи зі змісту чч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб’єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім’ї.

Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям”.

“У разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальнеправо), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства”.

ВИСНОВКИ:

При передачі чоловіком майна (грошових коштів тощо) до Статутного капіталу ТОВ, учасником якого він є, згода дружини не потрібна, оскільки вважається, що чоловік діє за взаємною згодою з дружиною;
Після передачі чоловіком майна (грошових коштів тощо) до Статутного капіталу ТОВ, учасником якого він є, таке майно перестає бути спільною сумісною власністю подружжя і стає власністю ТОВ;
Дружина нарівні з чоловіком, який є учасником ТОВ, має право на доходи, отримані від діяльності ТОВ;
У випадку розлучення та подальшого поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, дружина має право при поділі лише на врахування у вартості майна, що їй належить, компенсації у вигляді половини вартості майна, що був внесений її чоловіком до Статутного капіталу ТОВ.

2. Порядок виходу учасника з ТОВ та порядок розрахунків з ним

У відповідності зі ст. 100 Цивільного кодексу України учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов’язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

Статтею 148 Цивільного кодексу України встановлено, що “учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом”.

Статтею 54 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що “при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди”.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов’язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства.

У зв’язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку.

У постанові від 14.03.2011 року Верховний Суд України зазначив, що заява учасника товариства з обмеженою відповідальністю про його вихід із товариства має бути засвідчена нотаріально.

Отже, на вихід учасника з товариства не вимагається згода інших учасників і цей вихід не пов’язується з прийняттям відповідного рішення зборами учасників товариства, а днем виходу є день подачі ним нотаріально посвідченої заяви про вихід з товариства.

Президія Вищого господарського суду України надала Рекомендації від 28.12.2007 року № 04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин”, в яких зазначила наступне:

“Вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату подання учасником заяви про вихід з товариства. В основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Враховуючи наведене, господарським судом може бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (був виключений) з товариства з обмеженою відповідальністю, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів для обчислення вартості частини майна, належної до сплати такому учаснику. Відповідно до частини другої статті 148 ЦК України порядок і строки розрахунків з учасником, що вийшов з товариства, встановлюються статутом і законом. При цьому норми статуту щодо порядку та строків розрахунків з учасником, який вийшов з товариства, повинні відповідати статті 54 Закону України “Про господарські товариства”. Передбачений статутом порядок розрахунків з учасником, що вийшов з товариства, може застосовуватись у частині, що не суперечить закону”.

ВИСНОВКИ:

Учасник ТОВ може у будь-який момент вийти з товариства. Моментом виходу учасника з ТОВ є дата подачі ним нотаріально посвідченої заяви про вихід посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку.
Вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.
У відповідності до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном, крім речей, вважаються майнові права та обов’язки. Тому вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству за вирахуванням майнових зобов’язань товариства. Отже, розмір виплат колишньому учаснику може перевищувати розмір його частки в статутному фонді, бути меншим за неї або ж взагалі не виплачуватися, оскільки боргові зобов’язання товариства перевищуватимуть його активи.
В основу розрахунків вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить із товариства, за загальним правилом, повинна братися балансова вартість майна товариства, але учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, визначеної експертним шляхом.
Крім частки в майні товариства учасник, який вибув, має право на частину прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу. Частку прибутку визначають за результатами поточного року на підставі даних річного балансу. Якщо за результатами року товариство отримало збитки, частина прибутку не виділяється й не виплачується.
Розрахунки з учасником, що вибув з ТОВ здійснюються після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Цей порядок не може бути змінений у статуті ТОВ.

3. Успадкування спадкоємцями Учасника ТОВ його частки у Статутному капіталі та вступ спадкоємців до ТОВ

Успадкування частки у Статутному капіталі

У відповідності зі ст. ст. 1216 – 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1223, 1261 Цивільного кодексу України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 5 ст. 147 Цивільного кодексу України встановлено, що частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи – учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» «при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв’язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністюабо відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

“Частина 5 статті 147 ЦК України передбачає право учасників товариства з обмеженою відповідальністю передбачити у статуті товариства необхідність отримання спадкоємцем або правонаступником учасника згоди інших учасників товариства на його вступ до товариства.

Якщо статутом перехід частки у статутному капіталі до спадкоємців або правонаступників не обмежений необхідністю одержання згоди інших учасників товариства, частка учасника товариства переходить до його спадкоємців або правонаступників на підставі документів, що посвідчують право на спадщину або правонаступництво.

Якщо спадкоємець (правонаступник) відмовився від участі у товаристві з обмеженою або з додатковою відповідальності або йому було відмовлено у прийнятті до товариства, до відносин, пов’язаних з виплатою спадкоємцю або правонаступнику вартості частки майна товариства за аналогією може бути застосована стаття 54 Закону України “Про господарські товариства”.

ВИСНОВКИ:

Успадкування частки колишнього Учасника ТОВ може відбуватися за заповітом, в якому він визначає коло спадкоємців та склад майна, що належить кожному з них. Зокрема, спадкодавець може визначити яка частина його частки у Статутному капіталі переходить до кожного зі спадкоємців.
У тому випадку, коли померлий Учасник ТОВ не склав заповіту, то успадкування його частки у Статутному капіталі ТОВ відбувається за законом. До першої черги спадкоємців за законом відносяться діти спадкодавця, дружина, що його пережила, та батьки. Усі ці особи мають рівні права на успадкування частини частки у Статутному капіталі, що належала померлому Учаснику. Зокрема, з урахуванням того, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то дружина (удова) померлого Учасника при визначенні її частини частки у ТОВ не має жодних переваг перед іншими спадкоємцями і наслідує частку Учасника у Статутному капіталі у рівних частинах з іншими спадкоємцями.
Після оформлення права на спадщину спадкоємець померлого Учасника може прийняти рішення про вступ або про відмову від вступу до ТОВ, надавши відповідну заяву, яка, з урахуванням позиції Верховного Суду України про нотаріальну форму заяви про вихід Учасника з ТОВ, також має бути нотаріально посвідченою.
Чинне законодавство по-різному визначає порядок прийняття спадкоємців до ТОВ:

ст. 147 Цивільного кодексу України визначено, що частка у Статутному капіталі ТОВ переходить до спадкоємця автоматично, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства,

ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» навпаки встановлено, що спадкоємці мають лише переважне право вступу до цього товариства, а також передбачена можливість відмови у прийнятті спадкоємців до ТОВ.

За таких обставин доцільна деталізація у Статуті ТОВ порядку успадкування часток Учасників.

У разі відмови спадкоємця від вступу до ТОВ, з ним проводяться розрахунки в такому ж порядку, який визначений для здійснення розрахунків з У часником, який вийшов з ТОВ (розділ 2 цього Звіту).

Прийняття спадкоємців до складу Учасників ТОВ

Спадкоємці Учасника ТОВ успадковують лише право на частку спадкодавця, а не право участі у Товаристві.

Це означає, що спадкоємці після отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, в якому зазначено про успадкування частки (її частини) у Статутному капіталі Товариства автоматично не становляться учасниками цього Товариства, оскільки вони можуть і відмовитись від вступу до Товариства.

Спадкоємці учасника Товариства становляться новими учасниками цього Товариства лише після того, як загальні збори Товариства приймуть рішення про прийняття їх до Товариства, затвердять зміни до Статуту (Статут у новій редакції) з новим складом Учасників та буде проведена державна реєстрація змін до Статуту у зв’язку зі зміною Учасників.

У відповідності зі ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Наведена правова норма про необхідність для повноважності загальних зборів участі у них учасників, що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів є імперативною, тобто не може бути змінена у Статуті Товариства.

Отже, для правомочності загальних зборів необхідно, щоб на них були присутні учасники з кількістю голосів не менш 60%, що є неможливим у разі смерті Учасника, який володів 50% Статутного капіталу.

Таким чином, провести повноважні загальні збори щодо прийняття спадкоємців до ТОВ є неможливим і Державна реєстраційна служба відмовляє у державній реєстрації змін до Статуту у зв’язку з новими учасниками.

Тобто на цей час прийняти до складу Учасників Товариства спадкоємців учасника, який володів більше 40% голосів є неможливим.

Про це зазначено, зокрема, у листах Державного комітету з питань регуляторної політики від 27.01.2011 року № 724 та від 23.10.2009 року N 13032, що додаються.

При цьому пропонується звертатися до суду для вирішення питання про участь спадкоємців у Товаристві.

На жаль, на цей час у господарських судах немає єдиної практики з цього питання.

Так у постанові від 24.06.2014 року Вищий господарський суду України визнав недійсним рішення загальних зборів, яким вирішувалось питання щодо прийняття до складу учасників Товариства спадкоємців померлих учасників Товариства та затвердження часток учасників Товариства з огляду на те, що загальні збори були проведені за відсутності кворуму, оскільки при визначенні правомочності загальних зборів для прийняття спірного рішення помилково було враховано голоси спадкоємців померлих учасників товариства, присутніх при проведенні загальних зборів у зв’язку з тим, що спадкоємець померлого учасника успадковує право на частку в статутному капіталі товариства, а не право на участь у ньому».

Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на те, що саме по собі одержання статусу спадкоємця померлого учасника товариства засвідчує лише перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частки в статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства), та дає йому право на вступ до господарського товариства; право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, яке має бути підтверджене рішенням загальних зборів товариства про вступ спадкоємця до товариства та відповідні відомості статуту товариства, які підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що вищевикладеним спростовується твердження, що Статутом Товариства не було передбачено необхідності отримання спадкоємцем згоди інших учасників товариства і, що перехід частки від спадкодавців – учасників товариства до їх спадкоємців відбувається автоматично.

Викладена правова позиція у постанові від 24.06.2014 у справі № 914/2748/13, суперечить судовій практиці суду касаційної інстанції у постанові від 18.12.2012 року, в якій суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним рішення загальних зборів з огляду на наявність кворуму, незважаючи на те, що при визначенні правомочності загальних зборів учасників для прийняття спірного рішення було враховано голоси спадкоємців померлих учасників товариства, присутніх при проведенні загальних зборів, у зв’язку з тим, що Статутом Товариства перехід частки у статутному капіталі до спадкоємців або правонаступників не обмежений необхідністю одержання згоди інших учасників товариства, а відтак частка учасника Товариства переходить до його спадкоємців або правонаступників на підставі документів, що посвідчують право на спадщину або правонаступництво.

Таким чином, вбачаються ознаки неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, щодо наявності підстав, при визначенні правомочності загальних зборів учасників товариства, для врахування голосів спадкоємців померлих учасників товариства, присутніх при проведенні загальних зборів, на яких приймались спірні рішення, внаслідок чого ухвалюються різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

12.09.2014 року Вищий господарський суд України передав ці справи до Верховного Суду України для усунення неоднакового застосування одних й тих же норм права у подібних правовідносинах.

До цього часу Верховний Суд України свого рішення, яке б було обов’язковим для судів, не виніс, і залишається лише чекати.

4. Визначення компетенції (повноважень) виконавчого органу ТОВ

У ситуації, коли Учасниками Товариства є 2 особи з частками по 50% у кожного і один з Учасників є виконавчим органом (директором) потрібно усвідомлювати, що такий директор не може бути звільнений з посади інакше, ніж за своєю власною волею або за власним бажанням, оскільки не буде більшості голосів на загальних зборах при розгляді питання про його звільнення або притягнення до іншої відповідальності.

За таких умов єдиним доцільним виходом для забезпечення неможливості одноосібного прийняття директором можливих негативних рішень є обмеження його повноважень.

У відповідності до ст. 97, ст. 99 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Згідно зі ст. 41, ст. 62 Закону України «Про господарські товариства до компетенції загальних зборів належить:

г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 29.05.2013 року № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” зазначив, що відповідно до пункту “і” частини п’ятої статті 41 і статті 59 Закону України “Про господарські товариства” до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з’ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України “Про акціонерні товариства” до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товаристваза відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).

Отже затвердження загальними зборами вже укладених угод і право загальних зборів на прийняття рішення про укладення угод з певними характеристиками мають різні правові наслідки:у першому випадку незатвердження укладених угод не веде до їх недійсності, у другому випадку укладення директором угод, щодо яких не було прийнято рішення загальними зборами веде до визнання їх недійсними і відповідне повернення сторін договору у первісний стан (реституції).

Як вбачається з наданої редакції Статуту повноваження загальних зборів щодо визначення компетенції директора сформульовані, на нашу думку, належним чином, оскільки зазначено про прийняття загальними зборами рішень про надання згоди на укладення угод, а не про затвердження вже укладених угод.

Але, ми вважаємо, що фраза «про надання згоди» веде до певної невизначеності змісту рішення загальних зборів і тому має бути виключеною.