В. Серьогін. Поняття «право» та «закон» в контексті принципу верховенства права.

Принцип верховенства права, поряд з демократією та правами людини, вважається одним з трьох стовпів Ради Європи та закріплений у преамбулі Європейської конвенції з прав людини.

Ця концепція втілена також у низці міжнародних інструментів у сфері прав людини та в інших нормативних документах і розглядається як основоположний складовий елемент будь-якого демократичного суспільства.

В Україні словосполучення “верховенство права” вперше було офіційно застосовано у 1995 році в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України, в статті 1 якого було зазначено, що “в Україні діє принцип верховенства Права”.

При цьому слово “право” було написано з великої літери, що, на думку науковців, вказує на те, що ця фраза насправді була малозрозумілою навіть самим укладачам акта чи тим, хто офіційно його затверджував. Адже таке написання не випливає з диференційованого принципу української орфографії[1].

У тому ж 1995 році Україна приєдналась до Статуту Ради Європи, у статті 3 якого зазначено, що кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією.

У 1996 році цей принцип був закріплений в Конституції України, в частині 1 статті 8 якої проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

З часів унормування принципу верховенства права минуло вже багато років, проте, як констатують науковці, незважаючи на офіційну фіксацію принципу верховенства права у Конституції України та на посилання на цей принцип у низці законів і навіть у тексті присяги суддів судів загальної юрисдикції, сутність і зміст цього принципу залишаються для більшості юристів, не кажучи вже про пересічних громадян, утаємниченими, та йому так і не поталанило статидієвим принципом вітчизняної юридичної практики ні в системі звичайних судів, ні в суді конституційної юрисдикції.

Далеко неоднозначно трактується зміст принципу верховенства права також у науковій літературі. Причому діапазон думок тут надзвичайно широкий – від ототожнення принципу верховенства права з традиційним для колишнього радянського правознавства принципом верховенства закону до розуміння принципу верховенства права як виключно верховенства справедливості і розуму[2].

Дослідники зазначають, що в Україні на цей час існують декілька підходів до розуміння цієї концепції, основним з яких є:

1) ототожнення верховенства права зверховенством закону у вузькому його розумінні;

2) розуміння верховенства права як верховенства закону в широкому значенні, тобто як верховенства всіх нормативно-правових актів;

3) ототожнення верховенства права з верховенством конституції;

4) ототожнення верховенства права з основними правами людини.

5) пріоритет загальновизнаних принципів та норм міжнародного права перед національним законодавством;

6) ототожнення верховенства права із верховенством розуму і справедливості;

Основна причина проблем в розумінні принципу верховенства права – це наявність термінологічної неоднозначності слова “право”, а також нехтування тією обставиною, що принцип верховенства права уперше дістав доктринальне тлумачення в роботах британських учених, де він має назву “rule of law”, і лише в подальшому був запозичений державами континентальної Європи та закріплений і розвинений у міжнародних договорах та документах провідних європейських організацій.

Англомовна назва принципу “rule of law” в Конституції України була перекладена словосполученням “верховенство права”, тобто слово “law”, що є присутнім у назві цього принципу, було перекладено словом “право”.

При цьому, в Україні при вивченні та тлумаченні принципу верховенства права ніколи не враховувались відмінності української та англійської фразеології, які полягають у тому, що в українській мові, як і в більшості європейських мов словом “право” позначаються два окремих поняття:

– система (сукупність) встановлених соціальних загальнообов’язкових норм (правил), яка у вітчизняній юриспруденції має назву об’єктивного права та

– можливості особи як міра її можливої поведінки,які закріплені у конституціях та інших актах національного законодавства і міжнародно-правових актах, так звані суб’єктивні права.

Так, наприклад, коли ми говоримо цивільне право, кримінальне право, адміністративне право, податкове право тощо ми застосовуємо слово “право” в значенні сукупності загальнообов’язкових норм (правил), що стосуються певної сфери соціальних відносин.

Коли ми кажемо право на труд, право на відпочинок, право на освіту тощо, ми застосовуємо слово “право” в значенні можливостей людини, якими вона на свій розсуд може скористатися або ні.

В англійській мові ці два явища позначаються окремими словами: поняттю системи встановлених соціальних загальнообов’язкових норм (правил) відповідає слово “law”, а для позначення можливостей особи як міри її можливої поведінки існує окреме слово “right”.

Оскільки з української назви принципу верховенства права не вбачається про який саме з проявів “права” йде мова, то доволі часто цей принцип помилково тлумачать як верховенство прав людини.

При цьому поза увагою залишається те, що принцип верховенства права в англомовному варіанті має назву “rule of law”, а не “rule of (human) rights”, а також застереження Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка в резолюції від 23.11.2007 року № 1594 зауважила, що верховенство права розглядалося засновниками Ради Європи як концепція відмінна від демократії та прав людини.

Крім того, в юридичних текстах, зокрема в тих, що стосуються принципу верховенства права, слово “law” перекладається на українську мову не тільки словом “право”, а також й словом “закон”.

І тут ми стикаємось з іншою проблемою, яка полягає в наявності надзвичайної лексичної плутанини в значеннях слова “закон”, що робить, за відсутності відповідних застережень, майже неможливим належне розуміння принципу верховенства права.

Суть цієї проблеми полягає в тому, що згідно зі статтями 75, 85, 156 Конституції України слово “закон” в його юридичному формальному значенні означаєлише назву офіційного письмового документу, що приймається Верховною Радою України або референдумом і інших значень не має[3].

Проте у відповідності з Великим тлумачним словником сучасної української мови слово “закон” має зовсім інші значення[4].

Так у згаданому словнику зазначено, що в українській мові основними значеннями слова “закон” є:

“встановлене найвищим органом державної влади загальнообов’язкове правило, а також сукупність таких загальнообов’язкових правил.

Зверніть увагу, що слово “закон” є синонімом слова “право” в значенні сукупності загальнообов’язкових правил.

Дослідники відзначають, що в наведених загальновживаних значеннях слово “закон” повністю відповідає історичним значенням цього слова, які на цей час на формальному юридичному рівні є втраченими, проте збереглися на рівні повсякденного життя[5].

Так, у передмові до 1-го видання Повного зібрання законів Російської імперії (до складу якої входила й Україна), що було видане у 1830 році, формальне (юридичне) поняття слова “закон” було визначено так:

“В составе сего Собрания под именем Законов вмещены все постановления, ко всегдашнему исполнению от Верховной Власти или Именем Ее от учрежденных Ею мест и Правительств происшедшие.

Судебные решения имеют силу Закона единственно в тех случаях, по которым они состоялись. Но в этом правиле допущены следующие изъятия: есть судебные решения, которых сила распространена в самом их изложении на все случаи им подобные; есть другие, которые, бывши в начале частными, приняты впоследствии примером и образцом других решений, и таким образом стали общими; есть решения частные, но в них сделано изъяснение Закона общего, установлен точный смысл его, и отвергнуты толкования с разумом его несообразные. Все таковые и сим подобные судебные решения допущены в состав Собрания[6]”.

Таким чином, за часів Російської імперії формальним юридичним значенням слова “закон” не була назва певного виду нормативного акта, а це слово було загальним синонімом для всіх видів нормативних актів, що приймалися верховною владою.

У Повному зібранні законів Російської імперії немає жодного нормативного акта, який би мав назву саме “закон”, а це слово охоплювало всі різновиди законодавчих актів: маніфести, положення, статути, уложення, рескрипти, “Найвище затверджені” думки Державної Ради, іменні укази тощо.

Словом “закон” охоплювалися й судові рішення, які встановлювали загальні правила (норми) або в яких давалися тлумачення інших законів.

Звідси й загальновідомий вислів: “судове рішення набрало законної сили”, тобто не юридичної сили, визначеної законом, а саме сили закону.

Слово “закон” також мало значення встановленого правила (норми), а також поряд зі словом “право” мало значення сукупності таких правил.

Саме тому видатний російський правознавець професор Московського та Оксфордського університетів П. Виноградов у своїй роботі “Нариси з теорії права” зазначав, що закони – це норми, які містять у собі вказівку щодо правильної або неправильної поведінки, а під час аналізу сутності об’єктивного права визначав закон як ряд правил, що встановлені та виконання яких змушується суспільством, тобто словом “закон” фактично замінював слово “право[7]”.

Кардинальні зміни у значенні слова “закон” відбулися 23.04.1906 року, коли імператором Миколою ІІ були затверджені “Основні Державні Закони”, в яких вперше в історії Російської імперії слово “закон” було вжито як назва нормативного акту вищої юридичної сили, який приймався вищим органом законодавчої влади (Державною Думою або Державною Радою), та встановлено, що імператор видає у відповідності з законами укази та повеління, тобто підзаконні акти[8]”.

З того часу слово “закон” почало втрачати свої історичні значення і формально стало означати лише назву нормативного акта вищої юридичної сили.

В подальшому в СРСР для позначення нормативного акта вищої юридичної сили, що приймався Верховною Радою СРСР, не було запроваджене окреме слово, а було використано слово “закон”, що на формальному рівні звужувало значення цього слово лише до назви такого нормативного акта.

Конституція України не виправила цей недолік, шляхом запровадження спеціального терміну на зразок “універсал”, “статут” тощо, а, на жаль, для позначення нормативного акта вищої юридичної сили, що приймається парламентом або референдумом, в ній також було застосовано слово “закон”.

Отже, в сучасній українській мові стосовно слова “закон” склалася незвичайна ситуація: формально це слово означає лише назву нормативно-правового акта вищої юридичної сили, що приймається Верховною Радою України або референдумом, в той час як в повсякденному вжитку збереглося його історичне значення встановленого правила поведінки або сукупності таких правил, як, наприклад, в таких виразах, як “Закон Божий”, “сухий закон”, “закон джунглів” тощо.

При цьому в юридичних текстах і в цей час зустрічається застосування слова “закон” у його історичному значенні.

Так ми говоримо, наприклад, “закон – один для всіх”, розуміючи під словом “закон” встановлене правило, яке є єдиним для всіх, а не письмовий документ парламенту.

Що стосується англійського слова “law”, то, як зазначають західні науковці, воно походить від латинського слова “lex”[9] і має такі значення:

a) усі правила поведінки, встановлені і охоронювані владою; законодавство або звичай даної громади, держави або іншої групи;

b) будь-яке з таких правил.

Слово “law” також є синонімом не лише для нормативного акту, що приймається парламентом, а й для нормативних актів, що приймаються іншими органами влади, а також для таких джерел права як релігійний канон, судовий прецедент тощо, тобто є загальним синонімом для будь-якого джерела норм права[10].

Зверніть увагу, що слово “law” повністю відповідає слову “закон” у його втраченому історичному значенні, яке збереглося на рівні повсякденного вжитку.

Західні науковці зазначають, що в минулому в англійській мові, слово “right” застосовувалося як для позначення суб’єктивних прав людини, так і для позначення сукупності встановлених соціальних загальнообов’язкових норм, тобто мало таке ж подвійне значення, як і сучасне українське слово “право”.

Проте в цьому подвійному значенні слово “right” вийшло з обігу наприкінці вісімнадцятого століття, залишившись лише в значенні міри можливої поведінки особи (суб’єктивного права)[11].

Отже, в минулому як в англійській, так і в українській мові слово “закон” та слово “право” означали сукупність встановлених загальнообов’язкових норм і в цьому значенні були синонімами, проте, в українській мові слово “закон” втратило це значення, а в англійській мові навпаки вказане значення втратило слово “право”.

Таким чином, вживання слова “право” при перекладі слова “law” обумовлено лише тим, що в сучасній формальній українській мові для позначення системи соціальних загальнообов’язкових норм на цей час застосовується тільки слово “право”, а не “закон”, хоча у російськомовному перекладі трактату британського професора А.В. Дайсі “Вступ до вивчення конституційного права”, що був виданий у 1905 році, англійська фраза “ruleoflaw” була перекладена як словосполученням “верховенство права”, так і словосполученнями “господство закона” або “верховенство закона”, і такий переклад не викликав жодних труднощів у його розумінні, оскільки був синонімічним.

Проте у наші часи переклад назви принципу “ruleoflaw” словосполученням “верховенства закону”, а не “верховенства права”, що доволі часто зустрічається у російській юридичній літературі, призводить до перекручування змісту і сутності цього принципу, оскільки цей принцип помилково ототожнюється з радянським принципом верховенства закону, який, на відміну від принципу верховенства права, означає лише вищість нормативного акта з такою назвою порівняно з іншими нормативними актами, такими як укази Президента України або постанови Кабінету Міністрів України.

З іншого боку, слову “право”, що є в назві цього принципу, необґрунтовано надається значення, відмінне від значення сукупності загальнообов’язкових норм, зокрема надається значення суб’єктивних прав людини.

Верховенство права та права людини є різними концепціями, проте тісно пов’язаними, оскільки верховенство права захищає права людини через одну зі своїх вимог, яка полягає в тому, що права людини, проголошені у конституції країни, або у міжнародних актах, до яких така країна приєдналася, мають бути не лише задекларовані, а реально дотримуватись та у випадку необхідності мають отримувати реальний правовий захист, насамперед, у суді.

Ототожнення цих двох концепцій, як зазначають дослідники,   призводить до збіднення концепції верховенства права, позбавляє її власного змісту та робить її непридатною для практичного застосування[12]”.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок:

для правильного розуміння сутності принципу верховенства права необхідно пам’ятати, що слово “закон” в контексті цього принципу означає встановлене загальнообов’язкове правило поведінки (норму), незалежно від того, в якому нормативному документі (акті парламенту, президента, кабінету міністрів чи міжнародному договорі тощо) воно викладене, а слово “право” означає сукупність цих правил і не має значення суб’єктивних прав людини.

Назва принципу “rule of law”, еквівалентом якого в Україні є словосполучення “верховенство права”, у відповідності з його лексичним змістом дослівно перекладається як верховенство встановлених загальнообов’язкових норм або правил поведінки.

У назві цього принципу відображена його основна ідея – що в країнах, в яких визнається верховенство права, панує (керує) не особа чи група осіб, хоч яку посаду вона чи вони не займають, а правила (норми), які встановлені в цій країні; що ніхто не є вищим за такі встановлені правила (норми), а всі зобов’язані дотримуватись цих правил (норм), у тому числі й ті, хто ці правила встановлює (король, президент, уряд, парламент тощо).

[1] Головатий. Верховенство права: глухі кути вітчизняної юридичної доктрини// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ruleoflaw. in.ua/JID=432

[2]Інтерв’ю з М. Козюброю //Верховенство права. Законодавчий бюлетень – К. 2005// веб-портал www.irex.kiev.ua/media.

[3]Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: “Укр. енцикл.”, 1998. ISBN 966-7492-00-1.

[4]Великий тлумачний словник сучасної української мови / 2-е видання Голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005.

[5]С. Серьогін. Верховенство права в Україні: проблеми розуміння та застосування. Монографія. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.adverta.com.ua/texts/Verhovenstvo-prava-v-Ukraine-Seregin-S-V-Monografiya.pdf

[6]Полное собрание законов Российской империи// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nlr.ru/e-res/law_r/search.php.

[7] Виноградов П.Г. Очерки по теории права. Римское право в средневековой Европе – “Зерцало”, 2010.

[8] Полное собрание законов Российской империи// [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.nlr.ru/e-res/law_r/search.php.

[9]G. Fletcher. In Honour of “Ius et Lex”. Some Thoughts on Speaking about Law// “Ius et Lex” Foundation – Warszawa 2001 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.iusetlex.pl/pdf/fletcher.pdf.

[10]Webster`s New World College Dictionary: Fourth edition/ Editorin Chief M. Agnes – Wiley Publishing, Inc., 2002.

[11]G. Fletcher. In Honour of “Ius et Lex”. Some Thoughts on Speaking about Law// “Ius et Lex” Foundation – Warszawa 2001 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.iusetlex.pl/pdf/fletcher.pdf.

[12]С. Серьогін. Верховенство права в Україні: проблеми розуміння та застосування. Монографія. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.adverta.com.ua/texts/Verhovenstvo-prava-v-Ukraine-Seregin-S-V-Monografiya.pdf